друзья, тут такое в голове делается

в Грузию на велике нужно.
не по небу и не по морю

у кого знакомые ездили? есть ли пешие переходы (легальные) на российско-грузинской границе? не через Абхазию

может знаете того, кто знает кого-то, кто знает) или форумы, сайты и т.д

все, что могли найти в инете сами, нифига не дало

шановні панове росіяни, тепер у вас не виникне проблем у спілкуванні з українцями. скажемо ні бар*єру!

офігєть

Навряд чи хтось з читачів мого журналу на це купиться, але є ще інші люди.
Отже, мама принесла оголошення, на ксероксі розмножене.
Текст : "Требуются люди для поездки в Киев с 11.12.2009 по 15.12.2009 з/п 200 грн. в день, тел. 093-800-56-95,044-252-77-47."
Мама трохи авантюристка, вирішила їм подзвонити. Київський номер дзвенів факсом, а мобільний відізвався якоюсь жінкою.
Жінка сказала, що збирають людей стояти в наметах за "Нову Україну". Будуть централізовано виїзджати з Вінниці о 17.00 10 грудня. Платитимуть 200 грн в день, житимуть в гуртожитку і ще будуть харчувати.
Але - перед поїздкою потрібно заплатити 60 грн на рахунок в Приватбанку, і з цією квитанцією прийти до автобуса.Це як аванс, який повернуть в останній день.
Мама почала розпитувати, навіщо ці гроші в банк переказувати, адже можна прийти з ними до автобуса. А, кажуть, хочемо точно знати, скільки людей поїде.
Тут мама ще почала питати, де офіс у Вінниці, а які гарантії, що ті гроші дійсно повернуть... Жінка кинула трубку.

Ми вже забули про цю історію, бо мама два дні лежала з тиском, а сьогодні розповіли нам, що майже 200 людей зібрались чекати того автобуса на Київ. І всі з квитанціями, всі оплатили 60 грн. Звичайно, мобільний з оголошення мовчав.
Неважко порахувати, скільки шахраї заробили. Думаю, Вінниця не перше і не останнє місто, де вони працюють. Будьте уважні, якщо таке оголошення є, якось інформуйте людей, що це шахраї. Ніякого заробітку не буде.

Для коментарів "самі винні" пишу одразу: не всі люди мають освіту, знання і розуміння ситуації. Не всі знають, як розпізнати шахраїв. Хтось сидить без роботи і шукає будь-яку можливість .. А натомість, втрачає останні копійки.

ТОП-10 самых странных книг на английском языке:

1) Англичане: Люди ли они? (The English: Are They Human?)
2) Как научиться играть в кегельбан, используя самогипноз (How You Can Bowl Better Using Self-Hypnosis)
3) Еврейские мастера шахмат на почтовых марках (Jewish Chess Masters on Stamps)
4) Оригами из туалетной бумаги (Toilet Paper Origami)
5) Мертвые питомцы: Как стильно проводить вашего маленького друга в мир иной (Dead Pet: Send Your Best Little Buddy off in Style)
6) Как сделать вашу лошадь бомбонепроницаемой (Bombproof your Horse)
7) Атомная война: Что она для вас? (Nuclear War: What's in It for You?)
8) Библейские методы лечения для страдающих от синдрома раздраженной кишки (The Bible Cure for Irritable Bowl Syndrome)
9) Инструкция по телепортации (Teleportation: A How To Guide)
10) Рисуем черным. Руководство по готическому интерьеру (Paint it Black: A Guide to Gothic Homemaking).

Знайшла ефективний спосіб самоорганізації. Отримавши чергове повідомлення: "терміново до завтра: відділіть пшеницю від куколю/пізнайте себе/переберіть крупу і надайте звіт про ..." чесно сказала сама собі,що не буду нічого робити.
А ось так. Не буду і все. Бо не хочу.Бо маю інші плани.
Не хочу псувати собі настрій і занурювати у чужий неспокій.
Від мого категоричного рішення одразу на душі полегшало.
Настрій поліпшився.
Я відкрила той лист і за три хвилини написала відповідь.

Мораль: іноді корисно махнути на все рукою.

Купили Йоні віскас. Поклали в її мисочку. Йона почала їсти.
Риндя побачив, що Йона їсть і захотів собі.
Відігнав Йону, і під мамин сміх і примовки "котом станеш" почав наминати віскас з Йониної мисочки.
Мисочка поїхала по кухні вздовж плити, бо виявилась замалою для Риндіної пиці.
Йона жалібно промовила: "Мяв". Я насипала їй знову віскас і поставила мисочку на стілець.
Йона вилізла і почала їсти.
Мисочка знову поїхала і впала на підлогу.
Риндя прибіг і встромив носа у мисочку. Мама сказала" Риндя, не їж,котом станеш". Мисочка поїхала по кухні.
Я втретє забрала мисочку в Ринді. Насипала Йоні віскас, і поставила на стілець. Висадил туди Йону.
Риндя сів біля стільця і жалібно дивився, як Йона акуратно нямкає свій віскас.
Ми з мамою вже давились від сміху. А потім мама сказала:
- Люди, які не мають тварин в хаті, просто не розуміють, що втрачають.

P.S.Через старість і слабке здоров"я Риндя не їсть ніякої собачої їжі вже років з шість.Ми не здогадувались, що насправді йому потрібна котяча їжа.

Російськомовні українці. Як я собі це уявляю.
В 2005 році мені довелось давати інтерв"ю для місцевого телевізійного каналу. Передача готувалась Товариством "Просвіта", і, ясно, мова йшла про мову. Про українську мову. І про людей, які розмовляють російською.
Я розповіла, як собі це уявляю. Не думала, що хтось цю передачу побачить.
Але її дивились. Схоже, що і обговорювали між собою ті,хто спілкується переважно російською мовою. Як сказала одна моя знайома:" Ты говорила, что не надо принуждать людей разговаривать на украинском языке".

Тоді я зрозуміла, що для цих людей, які живуть в Україні, працюють, знають українську мову, але спілкуються російською (з різних причин), важливо знати, що їх поважають як громадян України. Я навіть повірити не могла, що Марину, яку знаю стільки років, з якою розмовляємо : як українською, вона - російською, так от, що її мучить оте саме мовне питання. Та з якого дива? Невже перекресливши всю її наукову працю її російськомовністю, ми здобудемо процвітання для України?

І я ніколи не думала, що відчувають російськомовні люди під час розмов про підтримку української мови. Дискомфорт, як мінімум. А максимум – страх.

І я не думаю, я навіть впевнена, що силоміць любов до мови не прищепиш, тільки відразу.

А от що я говорила в тій телепередачі.
Це моя давня теорія, якось вона прийшла до мене, несподівано, коли я дізналась про перші «Трансформації духу», фестиваль ленд-арту на Немирівському скіфському городищі. На вулиці зустріла знайомого, він почав захоплено розповідати, що ось, їздив на скіфське городище, «ты даже представить себе не можеш», я кажу «можу, бо там буваю щороку», а про себе подумала, він почув голос рідної землі.
І згадала оповідання Бредбері з "Марсіанських хронік". Як земляни прибули на Марс, а тамтешні мешканці десь згинули, залишивши своє майно і будинки. Як земляни поступово почали переселятись в ці будинки, потім - змінювати свої імена, розмовляти марсіанською мовою... Вони відчули цю землю настільки, що змінились зовні, стали "смуглые и золотоглазые"...Наступний корабель землян не знайшов на Марсі слідів попередньої експедиції. На планеті жили тільки марсіани.

У нас зараз схожа ситуація. Наша земля має свій голос, і вона розмовляє українською мовою , я це точно знаю.
Люди, які на на ній живуть, рано чи пізно, почують її голос, і захочуть її зрозуміти. Чим більше вони слухатимуть Рідну Землю, тим більше їм хотітиметься розмовляти українською мовою. Захочеться жити в інших будинках, відгукуватись на інші імена, і згодом - вони "стануть смуглі і золотоокі"...
А як же боротьба за мову? А ніяк. Ніж боротись з ранку до вечора, краще послухати голос Рідної Землі. На скіфських городищах, біля скельних храмів, в далеких селах і гамірних містах...

Варто зрозуміти, що Україна - не пам"ятник з простертою рукою. Україна - багатолике божество. Вона повертається до нас різними обличчями і не нам визначати, яке справжнє.
Всі справжні. Просто різні.

Коли мені було 18 років, я щойно закінчила школу, і був кінець СРСР, тоді я журилась через українську мову. Вже мала досвід , казали мені і "говорітє по-русскі", і "єто на украінском язикє, я на нєм є чітаю", і всякого багато. Родичі хвалились, що повіддавали дітей в російські школи, і дивувались, чом ми з братом вчимось в українській. На той час у нашому місті з 32 шкіл тільки 10 були з українською мовою навчання.
Але мені пощастило: в нашій родині не було ні розмов про "жидів", ні глузувань з тих, хто перетворився на "русскіх". Мої батьки просто розмовляли українською мовою, читали українські книги і передплачували українські журнали.
В 18 років я цілими днями сиділа і думала, як несправедливо поводяться з українською культурою, як неправильно, що її можна не вчити в школі , і всякі інші речі...

За останні двадцять років багато змінилось і багато передумалось. Я стала іншою. Світ став іншим. Зараз мої "мовні погляди" такі як у статті "Рефлекції до існування російської та української" з блогу Пужацького зловісника .Рекомендую до читання.
Я підтримую позицію автора. Я вважаю, що мовне питання слід закрити, якщо ми хочемо мати Україну, а не Схід, Центр,Захід і Крим. Я вважаю, що має бути державна підтримка українського видавництва, фільмів і періодики. Я проти побутового нав"язування української мови будь-кому.
Моя позиція - як в "Марсіанських хроніках" Рея Бредбері.

Мама черговий раз має проблеми з тиском, лежить в ліжку з "Сестрами Річинськими". Гукає мене:
- Оце читаю і журюся.
- Чого?
- Бо найгірше в них ще попереду.
І ми почали фантазувати. Катерина з Безбородьком виїдуть у Відень і житимуть безбідно. Оля з Бронком - в таборах згинуть. Неля зі Славою - життя в бункері. Зоня - ця виживе, і чомусь ввижається мені на якійсь посаді в німецькій адміністрації.
- А Олена?
- А Олена житиме з Маринею. Та її не покине.

Я ще трохи подумала. Війна все змінює. Катерина переховуватиме єврейську родину. Неля - її підбере напівпритомну високий військовий радянський чин і житиме вона в генеральшах. Зоня - плюне на гроші і піде в ОУН, а там - в еміграцію і нарешті організує українське видавництво. Може, видасть першу збірку Стуса. Слава - хоч-не-хоч, знову в бункер. А Оля - якщо Бронко не стане Судоплатовим, то буде дружиною радянського урядовця і зустрічатиметься з Нелею на партійних з"їздах.

Небагато в них варіантів.

Коли я була малою, уявляла собі, як психологи робитимуть класифікацію людських характерів за іменами сестер Річинських. Так собі і уявлялала, сидять, обговорюють якусь людину і кажуть: Класифікація Річинських - Неля.

Могло б так бути, якби ... І тисячі якби, якби, якби,... якби ми вірити, плакати, мріяти могли...

Десь два тижні тому поцікавилась в книгарні Магіцентру, чи не мають вони "Чорнильного серця" українською мовою.
Сьогодні зайшла - а вони вже мають. Українською мовою. І "серце", і "кров". Зважають на попит !
От тільки коштує "Чорнильне серце" 90 з гаком гривень.
Я маю першу книгу російською мовою, а другу - збиралась купувати українською. Але за такі гроші - навряд чи зважусь. Хіба що на наступний день народження замовлю друзям? Чи доберусь до "Тези" і випрошу за ціною для оптовиків ?

Все желающие увлекательно и весело провести время, получить необычный опыт, встретиться со старыми друзьями и найти новых, приглашаются на V Открытый чемпионат Киева по Домбайскому футболу!

Соревнования пройдут, 12-13.12.2009, суббота-воскресенье.

шо оно такое?

Моя максимальна втома – це ваш максимальний сенс ©

Дівчинка Юля Цукор і вечір незабутніх перфомансів

«Неприхована емоційність молодої поетеси, та дитяча радість, з якою вона зустрічала кожні овації, відвертість у спілкуванні і краплина розгубленості створили ефект абсолютної правдивості в той вечір, якої іноді не вистачає у повсякденності. Все, по суті, могло б бути пречудово»

( что было )

Савик слопал пол тарелки халвы
хомяки подрались за колесо
я разморозила и опять не пожарила рыбу, пришлось сново заморозить
испанцам лень читать и они постоянно звонят с глупыми непонятными мне вопросами
деньги, как всегда, закончились
хочу на Гуано Эйпс, Депеш Мод, в Карпаты, велек и в Грузию
хочу, чтоб за коммуналку не приходили платежки
хочу снега
в офисе воняет лаком для ногтей
хочу все знать
лето тоже хочу
кушать нечего
забыла в гостях зубную щетку
у Савика не проходят сопли, хочу, чтоб прошли
хочу выиграть чемпионат по Домбайскому футболу
лето хочу
хреновая погода
хочу, чтоб вы не пиздели
хочу, чтоб все люди умели любить
хочу пожизненный отпуск
хочу пятницу
домик не ищется
в Карпатах дорого

Ми щороку світимо свічку. Мама виходить на вулицю подивитись, в скількох вікнах стоять свічки. З кожним роком їх стає все більше. Люди пам"ятають.
І я пам"ятаю...
Як йшла моя прабаба у Вінницю, міняти золоті сережки на хліб, і зунипились переночувати в чужій хаті, а там божевільна жінка витягла їм банячка з печі... Пригостити... І як вони тікали з тієї хати, коли побачили ЩО в банячку..
Як знайома в дитинстві зустрічала в селі дівчинку, про яку їй сказали - Людоїдка. І тихненько пояснювали, що з ТІЄЇ родини.
Як везли щодня на цвинтар 10-15 померлих...
Як розтирали липові гілки і пекли млинці з зеленої муки...
Як ховали стакан пшона в дитячій колисці, а ВОНИ знайшли...

Не говоріть мені про політику.

В 1992 я бачила в архіві метричні книги з записами за 1932-1933 рік. В графі "причина смерті" писалось :" помер від голоду", "зарізав батько для їжі"... Я їх бачила, ці старі книги, з записами ретельного секретаря...

Не говоріть мені про політику, бо померли МОЇ родичі... З МОЄЇ родини...
Прсто поставте свічку. І нехай їхні душі знайдуть спокій!